В мене є нові класні шузи! Ахуєнні! Це круто, бо старі зносились в гавно.
Ще мій аккаунт на хуторі чомусь видалився, або його видалили, хз, хоча якщо чесно я трохи і так був ним розчарований... Клон Хабри по дизайну та і поки схоже він не набрав того розмаху, люди там не надто активні, він теж частенько не відкривається - технічні проблеми, може це питання часу, але в мене зараз немає бажання туди переходити остаточно.
Ще. Я подивився один з найбажаніших мною фільмів - "Мийники автомобілів". Нарешті. Я шукав цей фільм років з 4, його не було ніде, я знаходив якісь посилання, де замість фільму був архів з "відправте смс...", я писав на форумі інтера, який його показував колись, я писав на студію Довженка, я ходив на Петрівку, я навіть якимось чином вийшов на диктора з каналу ентер-фільм, який сказав що має фільм на Бетакамі, але переганяти його в комп не збирається... Я вже втратив надію, аж як мені написав якийсь чувак, якому я колись писав про те, чи не знає він де скачати цей шедевр українського кінематографу. І він дав мені посилання. Я радів як дитина хвилин з 4-5). А потім виявилось що фільм вже давно гуляє по українському трекеру, гуртом, берлога.нет...
Щойно закінчив перегляд цього чудового фільму і я вражений. Може це ностальгія, бо я бачив фільм востаннє ще років 10 тому. Зараз помічається дуже сильно слабка акторська гра, адже ролі виконували не професіонали, а звичайні діти, також деяка примітивність в сюжетних ходах і банальність та очевидність мізансцен... Але в фільму є те, що присутнє далеко не в кожному фільмі, навіть з більшим бюджетом і знятому десь в Голівуді чи деінде... В фільмі присутня атмосфера. Атмосфера Києва 2000 року, атмосфера підліткового віку. Я ковтав кожну хвилину і хотів, щоби фільм тривав якомога довше. І незважаючи на те, що тривалість стрічки не є великою, я отримав незвичайне задоволення від перегляду. Тепер ніколи його не стру і буду час від часу проглядати. Ось вам посилання, доречі: КАЧАТИ ТУТ ДИВИТИСЬ ВСІМ!!!!!
Хотів кліп кинути вам тут відяхою, а доведеться посиланням, бо ХБ, знов яомусь тупить і не хоче вставляти відео в пост, хм... КРУТИЙ КЛІП З ЧЕРВОНИМИ ШУЗАМИ
Сиджу на роботі і п'ю пиво. Ну хіба це не чудово? За що люблю своє нове місце роботи то це за те, що тут у всіх абсолютно вільні погляди на все це. Можна бухати, головне якісно робити свою роботу. Тут досить комфортно, хоч я ще не на всі стовідсотків освоївся, але тут добре, а так як зараз Коржик на сесії, мені немає до кого спішити тут можна сидіти хоч весь час... Тільки спати треба вдома. А взагалі сьогодні я на вечірньому ефірі нашої політичної програми. Гість в студії повинен бути один, студія вже підготована тож роботи буде мінімум. А взагалі я хронічно невиспаний. То якась біда, рятують тільки вихідні...
Чому в нас люди такі неадеквати і так дико реагують на камеру? Кожен мудак думає що зараз от він запхає своє єбало в кадр і завтра стане телезіркою... Це трохи напрягає.
Я давно нічого путнього не дивився, бо все якось немає часу. А список поповнюється... А ще я нічого не читав. Вже кілька місяців не можу дочитати розпіареного, але втім всеодно класного "Чорного ворона". А ще на поличці лежить Іздрик. А також я давно нічого не писав, зараз в принципі є можливість зняти щось, є нагода взяти більш менш нормальну апаратуру безкоштовно, але нема натхнення. Навіть немає натхнення зняти по тих сценаріях, які вже готові... Взагалі давненько вже мучить творча криза. Мабуть через зайнятість роботою, а може просто я тупий бездар.
Потрібна робота в Києві. В липні планую перебиратись. Але всі роботодавці чомусь мене ігнорують... Чи то через трохи "не ту" спеціальність по диплому, чи через те що поки не закінчив навчання, чи то через те, що я надто молодий... У всіх в вимогах написано від 25, ну на крайняк від 23. Що вирішують ці два-чотири роки?
А ще в мене з'явилась ідея вступити до теребовлянського вищого училища культури на режисуру театральних вистав. Там, кажуть, всього 700 гривень на рік оплата. Це єдина режисура яку я собі можу дозволити. Карпенко-Карий так і залишиться нездійсненною мрією.
Шалено хочеться шоб звідкись взялось багато грошей, машину, квартиру, свій бізнес. Ще хочу толкові шузи, пару майок чи кофтинок. І хочу в Київ (думаю на кінець квітня десь, або початок травня я туди доберусь).
Доречі я хз чи то пиво подіяло, чи ще щось, але цей пост написався несподівано легко, а раніш я щось рожав і нічого не виходило - видаляв і забивав. Якесь таке...
Чесно кажучи я не великий любитель днів народження, хіба моїх найближчих друзів та й то якось... Мабуть то мізантропічні та антисоціальні сторони моєї натури проявляють себе. Я взагалі свята по календарі не люблю. Підозрюю через років так 10 я взагалі перестану їх святкувати. Але пост не про то.
От дивіться, що таке день народження? Винуватець свята ставить поляну, тратить на це бабки. Це типу вважається така собі гостинність, мовляв от мені стукнуло n років і я вас всіх люблю, приходьте до мене бухати ніби як на халяву, бо він же "проставляється". В той же момент імениннику треба дарувати подарунок, ну або можна подарувати гроші, цим ти ніби показуєш ось як я тебе люблю-поважаю, тримай. Тобто фактично, відкинувши все лишнє, ти ніби купуєш собі випивку, їжу, ну там ще щось що входить в програму святкування за подарунок чи гроші. Яка ж тут нах гостинність і яка нах любов-повага?!?! Суто комерційні, ринкові відносини. Можливо простіше просто зібратись і не запарюватись складними обмінами, а просто щоб кожен собі сам щось замовив на ту суму яку планував витратити на подарунок (всерівно подарунки найчастіше тупі й непотрібні). В цьому плані значно приємніші звичайні посиденьки чи випадкові зустрічі, коли немає ніякого фальшу, коли ти дійсно гостинно зустрічаєш справжніх друзів, не чекаєш від них подарунків. І подарунки більш цінні спонтанні, коли без приводу, без очікування "проставляння", від щирого серця.
А ще день народження це коли про тебе раптово згадують вконтакті ті з ким не знайомий чи знайомий надто віддалено і закидують тебе "щирими" побажаннями. Саме тому я ніде не вказую дату народження, кому треба - і так знає (треба ще з фейсбуку видалити дату). Це якийсь парад лицемірства.
Але це все соціум, звичаї...
Ви часто запрошуєте друзів просто так? І чи часто даруєте просто так подарунки, без приводу?
Останнім часом не вдавалось нікуди вибратись. Через роботу, через погоду та і якісь інші фактори... Зима чогось затягувалась, мерзлота, шмарклі в носі, грязюка на вулицях. Але тепер стає тепліше. Вчора був чудовий вечір з Gu Ivanka друзями, пивом і перемогою Динамо. Давно не збирались отак. І Сьомін просто красень! І Динамо - ну просто всі молодці.
А ще нарешті настають довгоочікувані вихідні. На минулих я працював. Зараз взагалі доволі багато роботи, але це дуже добре - це дає змогу відчувати себе корисним і важливим. До того ж я люблю свою теперішню роботу.
А сьогодні був чудовий вечір. Ми з Gu Ivanka зустрілись з kykysia, котра зараз в файному місті і пішли трохи гуляти центром, побували на острівку в парку Шевченка і ще в якихось місцях. Говорили про Тернопіль, Київ, Бучач, затишні кафешки і дизайн квартир і ще багато про що. Коли померзли - почовгали грітись в Козу, де зайняли шикарний столик з диваном і двома шикаааарними кріслами-подушками-мішками. Дуже класно поспілкувались і приємно провели вечір, відкрив для себе ще одну хорошу людину з ХБ))). Кльово.
Завтра сон до обіду, відпочинок і релакс.
Доречі ті крісла звуться правильно - Bean Bag. І тепер я їх хочу собі в хату.
Хух)) прикольний день. Після таких днів радієш, що він благополучно завершився.
Вчора вночі (тобто вже фактично сьогодні) подивився цікавий фільм жахів (srb, превед). Я взагалі люблю цей жанр, але так склалось, що востаннє бачив такий фільм мабуть років 5-7 тому. Тому незнаю, що там зараз насправді страшно, а що вважається відстієм. Фільм називався Рікер і при перегляді мені було досить таки моторошно. Сюжетна лінія доволі банально почалась - група підлітків їде на фестиваль через пустелю, але раптом все починає йти наперекосяк - бензин закінчується, дорогу перекривають і.... всіх їх починають поодному вбивати. Вбивця доволі нестандартний і легко міг би посперечатись в крутості з Фредді чи Джейсоном. Напевно Рікер це його ім'я, бо іншого сенсу в цьому слові я не знаю. Отак і заснув, а вранці треба було вставати на роботу.
А на роботі... Не буду вдаватись в деталі, але довелось знімати з'їзд протестантів. Уявіть собі, я на протязі семи годин був у середовищі любові до ближнього, християнського року, всіляких проповідей зі всіма витікаючими... Як і очікувалось все звелось до банальної істини: Ваша віра вимірюється в грошовому еквіваленті. Чим більше віруєш - тим більше жертвуєш. Вразила жорстка меркантильність цих людей. Зазвичай люди релігій не говорять так відкрито про пожертви, як фінансові вливання і про постійну їх необхідність ітд, схоже що кожен з них чітко орієнтується в питаннях підприємництва, ведення бізнесу. Зрештою я все це сприймав з легкою саркастичною посмішкою, аж до моменту коли на сцену не вийшов якийсь чувак з такої, як казав Задорнов, довольно средней Азии і не розказав чудову захопливу історію, як на його очах в каліки за допомогою його твердої віри виросла нога... так, ви правильно прочитали - ВИРОСЛА НОГА. Кістка, м'ясо, навіть сказав волосся почало на нозі рости. Після такої відвертої брехні я просто вже не міг стриматись і ледве здавлюючи пориви реготу, спочатку озирнувся в очікуванні побачити розумні очі людей, які піднімуть це на сміх, але ж ні. Всі повірили і захоплено роззявляли рота. Я не буду писати тут ніяких висновків, звинувачувати чи осуджувати когось. Зрештою мені на все це глибоко пофіг та і якщо людям подобається, вони щасливі то нехай собі.
Далі вдома було краще) піцца, пляшка води з цікавою назвою Памела, розслабився трохи. А потім мене вже чекала в гості Олько, пішки йти не те щоб далеко, але не так то і близько до того ж холодно. Вирішив взяти татову машину. Але ж БЛЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯ. На ній досі стояла літня гума... Туди я ще якось нормально доїхав, правда довелось помало, але то таке, а от назад.... Наніч морозець вдарив з новою силою, ожеледиця вхопила дороги і я забуксував на майже рівному місці. Причому так шо ппц, ну ні туди, ні сюди... АХТИЖЙОБАНИЙ ТИ НАХУЙ!!!!! Простояв хвилин 20 і ніодин таксист, проїжджаючий повз, сцуко не став і не поміг, корисливі тварюки поспішали заробити побільше гривнів. І тут сталось неочікуване. Щось таке, курва, про що варто написати в блог і не лише. От від кого допомоги не чекав, то це від міліції. Приїхали двоє, думаю от попав, зараз штраф за літню гуму, ше всяким зайобувати почнуть... Але ж ні, навіть не спитали документів, повірили на слово, що гума зимова, підштовхнули, я подякував аварійкою і голосно прокричав дякую в вікно. Після такого урочисто обіцяю більше не писати і не казати АСАВ. Ви думаєте на цьому пригоди завершились? - Хуй! Поки машина стояла під будинком Олька, скло покрилось якоюсь невідомою хуйньою типу інею, чи тонкою прослойки льоду, зразу це було ще нормально, але після їзди і буксування воно якось занадто посилилось і я їхав як в сраному тумані, двірники не допомагали, зупинятись, щоб протерти шматою було страшно, раптом знов забуксую. Так і їхав з швидкістю 20кеме, при дуже хріновій видимості і на нервах. Ви, блять, не уявляєте який я був радий коли поставив машину в гараж.
От такі жахи. Все, а зараз треба йти спати. Гуднайт.
У всіх нормальних людей сьогодні вихідний, а я сиджу в офісі і чекаю поки мене викличуть на зйомку. Хоча я вже відвик від того що субота та неділя це вихідні. Сьогодні ж вибори, буде багато цікавого). Новини, піар, брудні махінації, всілякі заяви, а потім почнуться суди невдоволених ітд, ітп.
Оператором бути цікаво, але трохи напряжно і якось не солідно.
За останні два місяці було дуже багато всього: робота, тренування, універ, ще щось. Дуже мало часу залишалось на книги, фільми, музику і головне думки, хоча зазвичай я тільки те і роблю, що думаю. Тому і постів мало було. Все ще є нереалізовані плани, але до кінця року є ще час. До того ж наступні два тижні обіцяють бути не такими напруженими, тому займусь переглядом фільмів, дочитуванням початої книги і читанням нових, допишу сценарій свого давно запланованого треш-муві, відремонтую свою гавно-камеру (хоча фільм планую знімати на робочу камеру, головне якось на день її позичити...).
Доречі ніхто не знає як в домашніх умовах виготовити кровоподібну рідину? Бажано таку щоб потім відіпралась з одягу.
А ще є бажання побувати на анімефесті в Києві, але скоріш за все це зробити не вдасться. Зате я стопудово буду в Києві 10 грудня.
На роботі начальство придбало новий штатив. Це однозначно позитив, бо раніше я взагалі ходив з фотоштативом, а на ньому ні панораму нормальну зробити, ні рівень не регулюється... Зараз я отримав ніби нову іграшку і не терпиться вже випробувати її в ділі. А взагалі хочеться свою нормальну таку камеру, хороший штатив, стедікам, всілякі круті операторські рельси, світло, рефлектори... Взагалі свою студію. І шоб на мене люди пахали))) Знімати там кіно раз на рік велике. Ну і для комерції різні кліпи, рекламні ролики ітд.
Напишіть мені побільше каментів, будь-ласка, бо скучно, йопт.
Думаю цей чудовий текст чудового автора Д. Горчєва (земля пухом) сподобається справжнім воїнам. Ну і іншим в принципі також має сподобатись, в ньому вся філософія як бойових мистецтв, так і взагалі життя.
Настають моменти коли потрібно зробити вибір і життя ставить перед тобою відносний спокій стабільність, ситу забезпеченість, але разом із тим сірість, відсутність задоволення, нудьгу... На іншій шальці терезів видніється мрія. Гаряча, яскрава, бажана, красива, манить своїм блиском, кличе погнатись за нею, але шляхи до неї тернисті, незвідані і неспокійні. Ризики лякають.
Відкрився у нас в одному торговому центрі мегамодний, стильний *додати ще стопіццот подібних епітетів* бутік жіночого шмаття. Назву ми звичайно ж називати не будемо. Звичайно ж треба підкреслити всю нев'їбенність закладу за допомогою реклами. Отримав я замовлення на сценарій ролику і серед головних побажань ця модна людина з магазину зазначила: Fesion світового рівня. Ах ти ж йобаний ти нахуй! Якщо вже не вмієш правильно написати то напиши - "фешн", або напиши - світова мода. Аааааааа! Грамар Наці негодує!!!!!
Що таке щастя? Це те дивне відчуття коли тобі класно, коли в животі незрозуміла легкість, на душі легко, хочеться посміхатись, коли неможливо йти, а хочеться бігти підскоком і весело розмахувати руками, але ти ж дорослий, тому ти просто швидко йдеш, а на обличчі лише ледь помітна посмішка, але і вона вже викликає здивування у перехожих. Це коли ти стаєш в калюжу і це не здається тобі чимось поганим, а навпаки смішним і ти стаєш в іншу і весело чвакаєш підошвами. І коли сонця на небі не видно, але в душі світло і тепло. А що потрібно людям щоб бути щасливими? Гроші, слава, успіх, дорогі машини, великі будинки, брендове шмаття. Насправді напевне набагато менше, але в одночас це менше - більше за все вищезгадане. Кажуть в кожного своє щастя. Так і є. І я знаю ім'я свого)
Йдучи з роботи, буквально щойно, в мене фактично з-під носа втекла моя маршрутка. Зразу захотілось засмутитись, бо я спеціально сьогодні пішов трохи швидше (роботи було небагато), щоб на 6ту встигнути піти пограти футбол, але потім подумав - якого біса я маю портити собі настрій через таку фігню. Пох, встигну, може і добре. Все що робиться - на краще. Я дочекався той же таки 11ий маршрут через хвилини, мабуть, дві-три - несподівано швидко. А проїхавши кілька зупинок побачив картину маслом: мій втрачений жовтий Богдан стояв порожній, підморгуючи аварійкою, а шофер, щось безпорадно намагався владнати під капотом.
Мораль байки ви самі собі виведете.
АПД
В звязку з креативами від блогерят, оголошую конкурс на кращу мораль, гг)))))
Якась біда, я не можу вести блог, я не можу писати, але йти з ХБ якось зовсім не хочеться, бо тут вже так комфортно... Я навіть склав перелік тем в боковому блоці про які треба написати, але шось ніяк воно не виходить. Зараз в принципі і часу на інет стало менше, але зате в мене цікава робота, я тепер ще й оператор. Мені дали камеру і штатив. Хороший досвід. А взагалі життя складається дуже круто, я задоволений. Тільки от писати чомусь вже не можу.
Якесь все літо виходить буденне, нікуди так і не поїхав відпочивати і мабуть що і не поїду вже, натомість думав хоча б на роботі все складеться і я нарешті оформлю все офіційно з нормальною зарплатнею, а не тут воно було. Нє я звичайно розумію, що криза, замовлень не так багато, неповна зайнятість, Тернопіль=село, я без відповідної кваліфікації і майже без досвіду, але ЙОПТ, на таких умовах ніхто працювати не буде. Сказав їм: "рібята, я всьо розумію, але ну йомайо", вони поки думають. А я тим часом розсилаю резюме, хоча в Тернополі не так багато такого роду агенцій, яким потрібні копірайтери. Розсилаю трохи і в Київ, хоча там всі вакансії вимагають досвіду роботи. Але якщо довго стукати то обов'язково відкриють, гг)
В суботу продовжу знімати двохвилинне кіно своє для мегокрутого фестивалю в Житомирі) Житомир то не Канни, звичайно, але якщо все вийде то буде круто. А до кінця року в мене запланований ще один фільм, сподіваюсь головна актриса, яка поки думає, таки погодиться і я зніму щось круте, вже хвилин на 10 або десь так і це відправиться на Кінофронт 2011. Реанімуєм українське аматорське кіно, гг)
Вот море молодых колышат супер басы
Мне триста лет, я выполз из тьмы
Они торчат по рейв и чем-то пудрят носы
Они не такие как мы
И я не горю желаньем
Лезть в чужей монастырь
Я видел эту жизнь без прекрас
Hе стоит прогибаться под изменчивый мир
Пусть лучше он прогнется под нас
Однажды мир прогнется под нас
Один мой друг, он стоил двух, он ждать не привык
Был каждый день последним из дней
Он пробовал на прочность этот мир каждый миг
Мир оказался прочней
Hу что же, спи спокойно позабытый кумир
Ты брал свои вершины не раз
Hе стоит проигибаться под изменчивый мир
Пусть лучше он прогнется поднас
Однажды мир прогнется под нас
Другой держался русла и теченье ловил
Подальше от крутых берегов
Он плыл как все, он жил как все и вот он приплыл
Hи дома, ни друзей, ни врагов
И жизнь его похожа на фруктовый кефир
Видал я и такое не раз
Hе стоит прогибаться под изменчивый мир
Пусть лучше он прогнется под нас
Однажды мир прогнется под нас
Пусть старая джинса давно затерта до дыр
Пускай хрипит раздолбанный бас
Hе стоит прогибаться под изменчивый мир
Пусть лучше он прогнется под нас
Однажды мир прогнется под нас.
Здав останній екзамен сьогодні. Фуууууууух! Попереду ще державний, воєнка, але пох. Остання сесія на денній формі навчання пройдена, я радий. Я вилежався в ванній, вимився і поголився, зараз жую піццу і попиваю томатний сік, потім йду на пиво. А ще в морозильнику маю морозиво, мені раптово так захотілось ріжооок. Мммм. А вчора Україна гарненько так розправилась з Литвою в красивому стилі. І можливо в суботу я поїду в Львів на матч з циганами. Всьо заєбісь карочє)
Всім мабуть відомо, що діти, то маленькі люди, а люди то великі діти. Всі в душі діти, бо бути дорослим, це означає бути розумним, а розум це те, що іноді затискає у рамки нашу душу, заставляє нас діяти не згідно з душевним поривом, а керуючись сухим розрахунком. Добре це чи погано, хай судять інші, я для себе вирішив, що краще слухати душу. Але зараз не про це.
Діти граються іграшками, але дорослі теж граються іграшками. З віком іграшки змінюються. В дитинстві моїми улюбленими іграшками були в основному тачки і різноманітні супергерої. Я ріс, з'являлись різні тетріси-шметріси, лазери-шмазери, якісь там лизуни і багато іншого. На наступному етапі це все відійшло дещо на другий план і моєю іграшкою був велик, спочатку малий, потім трохи більший, а потім і взагалі великий. Ну і всякі там ролики, скейт, футбольний м'яч і форма Юве. Комп звичайно ж. Ще пізніше коли я вже був випускником я захотів гітару - ще одна іграшка. Далі з суттєвого пригадую відеокамеру - це остання і можливо на сьогодні найулюбленіша іграшка. Але я вже хочу ще одну іграшку - автомобіль!
Люди люблять гратись. Прийнято вважати гру чимось не серйозним, але насправді це серйозніше ніж що завгодно, тому що це приносить задоволення, а що в житті головніше від задоволення, для чого ж ми живем тоді? Коли ми граємось чимось, все інше якби відходить на інший план, ми забуваємо проблеми, настрій покращується, нам стає добре на душі. А якщо в нас в нашій грі хороші результати, то ми ще і відчуваємо гордість і це підвищує самооцінку. Гратись корисно.
Пробило трохи на філософію. Так от:
а які в вас є і були іграшки? Які улюблені були в дитинстві і які зараз?
...був чудовий день. Нарешті я відчув аромат весни, вдихнув його на повні груди і перейшов з зимової куртки на осінню весняну. І взагалі мені було сьогодні класно.
Практика (халява)) закінчується і скоро знову на пари. Ще тиждень...
Ви вірите в знаки? Ну іноді буває шось таке ніби попереджує тебе, шо чогось краще не робити. Недавно таке було. Цікаво так, ніби відчуваєш руку чогось вищого, гг.
Бидло буде президентом. Ну і хуй з ним. Мені насрати, всеодно не надовго. Наїсться наш народ зеком і через 5 років, а може і швидше (перевибори, всякі такі речі в нас не рідкість) його замінить хтось інший. Будем сподіваватись що це буде такий кандидат, за якого хоч не соромно буде. Ще таке: Я НЕ ВИЗНАЮ ЯНУКОВИЧА СВОЇМ ПРЕЗИДЕНТОМ! І я в сраці бачив тих хто буде мені казати шо я не поважаю вибір більшості, вибір більшості і так зрозумілий - більшість в країні не хоче бачити президентом жодного з тих хто вийшов у другий тур. Але зрештою народ завжди має те на що заслуговує, я в цьому впевнений, мабуть таки ми заслужили поки оцього клоуна. Зрештою в першому турі вибирались не з двох зол, а були і інші, але в другий тур вивели саме цих двох. Цікаво, якби законодавством таки було передбачене зняття обох кандидатів у разі того, якщо більшість голосує "проти всіх", ми б змогли їх прогнати, чи все було б як є? А може це в нас такий процес становлення демократії? Просто треба черезх все це перейти і вийти таки до світлого майбутнього?) Я оптиміст і до того ж не звик сподіватись на політиків. Всеодно моє життя залежить від мене і більше ні від кого, тому не буду я паритись тим всім. Раніше думав не підтримаю жодного кандидата, але в останній момент буквально в кабінці таки поставив за Йулю. Це від БЕЗВИХОДІ, сука, а не від того шо наша ЮВТ така хороша. Але зрештою всеодно, схоже, це не допомогло)
Робота вроді окейно йде. Мені подобається. Це просто робота моєї мрії, якби ше масштаби були не лише місцевими і бабло більше крутилось. Але для початку це теж не погано.
Все інше теж добре. Я ж оптиміст. Все буде добре полюбому, я вам кажу.
Сидиш, бува, дивишся коробку, або слухаєш радіо в авто, або риєш новини в інтернеті і тут з поміж інших новин лунає шось на зразок: "розбився літак, з *** тисяч пасажирів не вижив ніхто", або: "в наслідок бомбардувань в місті Н. загинуло *** людей"... І ці новини проходять повз вуха і ти навіть не акцентуєш на них свою увагу, думаєш: "зі мною цього ніколи не станеться.." або ж лицемірно співчуваєш, так ніби тобі не пофіг... Але ці люди, це не актори і не вигадані персонажі з книжок, вони такі самі як ти. Тільки мертві. Вони колись теж дивились ящик і чули про вибухи, катастрофи, аварії і також думали що з ними того не станеться. І в той день вони навряд чи про щось здогадувались... Вони будували плани на завтра, незнаючи що ніякого завтра в них вже не буде. Вони відкладали якісь цілі чи мрії, бо вважали що в них ще достатньо часу. І от вони сіли в літак/авто/ліфт/чищозавгодно і зустрілися з Нею. Бо Вона приходить в той момент коли її ніколи не чекаєш, тут вона схожа на Кохання. І коли вона прийде краще б тобі бути готовим до цього, бо ніякого другого шансу вона тобі не дасть, як не проси і ніякі відмазки тут не подіють. Бо Вона то смерть. Не якийсь там скелет в халаті з косою, а реальний піздєц життю, фізичне знищення, так би мовити. Для когось вона страшна, бо людей лякає перспектива втратити все, втратити себе та й страх перед невідомим, дехто боїться бо думає що вмирати боляче. Я її не боюсь, я скоріше боюсь що змарную своє життя і так і нічого не встигну з того чого хочу, не реалізую мрії...
Тому жити треба так щоб якщо Вона прийде вже, тобі було не соромно за життя.
Воно різне. По справжньому багатогранне і неповторне, у кожного своє. Хтось творить його сам, за когось ним керують інші. Воно має різне забарвлення в залежності від цілої хмари чинників. Колись воно звичайне, колись хороше, іноді, а то навіть часто, воно складне і незрозуміле, а часом то просто піздєц яке погане. Іноді воно блять вважає себе нііпаццо конструктором не менш ніж Нюрбургрингу і викидає такі повороти, що навіть самого стійкого пілота починає нудити, а місцями дарує подарунки з розмахом, якому позаздрили б Санта Клаус зі Святим Миколаєм. Хтось ним насолоджується, хтось витримує його з посмішкою, хтось вічно жаліється на нього іншим, а хтось прощається з ним, не маючи сил більше це терпіти. Воно є у кожного, але далеко не кожен знає навіщо воно йому і що з ним робити. З початку, відколи воно було дане людям, останні ломали голову над його сенсом і так і ні до чого, по суті, не дійшли. Про нього пишуть, співають, малюють... Іноді хороше, іноді погане.
Але всетаки воно, сука, таке ахуєнне!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Життя...
П.С. я знов написав пост після довгої перерви.
П.П.С. я тільки хотів написати рядок шо життя ахуєнне, а воно якось так само вийшло...
Бути середньої ваги та зросту, носити 40-41 розмір взуття, походити з пристойної сім'ї, здобути "перспективну" освіту, піти на роботу на дві тисячі в місяць, пити пиво і ходити в стрип-клуб по п'ятницях, а на вихідні їздити до батьків, одружитися на такій собі не примітній, не страшній, але й не красивій бухгалтерші чи викладачці, закатати з цього приводу весілля зі всіма традиціями, не надто шикарне, а таке як у всіх, не гірше, народити двох дітей, хлопчика і дівчинку, взяти сімейний універсал в кредит, їздити на ньому на шашлики веселою дружньою родиною, відкладати весь рік на поїздку в Алупку, дивитися дурні телешоу після роботи, лизати сраку босу, терпіти від нього приниження і мріяти про солодку помсту, пообіцяти собі скинути лишню вагу і купити для цього стимулятор-метелик, закинути метелик на верхню поличку і пити пиво далі, втратити потенцію в 38, зрозуміти що в кар'єрі тобі вже нічого не світить, віддати дітей до пристойного вузу, вийти на пенсію, зрозуміти що на роботі без тебе прекрасно обходяться, годувати голубів у парку, забивати козла і рибу в доміно, бачити як діти віддаляються, витратити всю пенсію на ліки, померти "від старості". Бути нормальним, середньостатистичним громадянином.
Висказались 9
burningspirit в друзья
RSS: життя