Отож, як ви вже мабуть знаєте, телеканал ІНТБ (тернопільське інформаційне телебачення http://www.intb.te.ua/) запустило перший в Україні (та мабуть і в світі) козацький реаліті-проект "Мій лицарський хрест". Суть доступно викладена в сюжеті: http://www.youtube.com/watch?v=j8NiZxzq_ok&feature=related
Мені пощастило працювати на ІНТБ та безпосередньо попрацювати над створенням шоу і мушу сказати ми старались і продовжуємо старатись (триває постпродакшн). А так як я отримував справжній кайф від роботи над проектом і мені дуже хочеться, щоб кінцевий продукт побачило і оцінило якомога більше люду. Представляю на розсуд хуторянам ввідну "нульову" програму та повноцінну першу серію:
<video>http://www.youtube.com/watch?v=TwCW4QTcqk0&feature=colike</video>
За вподобаних учасників ви можете проголосувати на нашому сайті: http://www.intb.te.ua/ (в шапці з правого боку кнопка "голосувати")
Для тернополян - понеділок та п'ятниця, 21:30, ІНТБ. Для нетернополян слідкуйте за моїм блогом, буду тут викладати всі серії.
Є деякі музичні штуки, прослуховуючи які відчуваєш як мурахи біжать по спині, волосся дещо здіймається, по тілу пробігає заряд енергії, а на обличчі з'являється дурна посмішка. Хочеться стрибати махати кінцівками і підспівувати. Таких штук дофіга в Ейсідісі. Наприклад в Хеллс Беллс коли починають бити дзвони і вступає Ангус Янг зі своїм Гібсоном есджі і крутий, нінащонесхожий вокал Браяна Джонсона. Бон Скот теж був крутий, особливо Хайвей ту хелл, але Джонсон чомусь мені подобається більше.
Вчора вночі довелось мені когось кудись підвозити і їдучи назад на РадіоРокс ввімкнули Бек ін блек. Бля. Янг задає такт мертвими нотами, а потім такий жорский, хардроковий, соковитий рррррррррриф. ПАМ-ТАДАДАМ-ТУДУДУМ ... тарарарарарам! ЯК писав Арчі колись (щоправда про іншу пісню ейсідісі) в такі моменти відчуваєш спрррррравжній кайф від музики. Їздити вночі під AC/DC це гормон щастя в чистому вигляді.
Back in black!
I hit the sack.
I've been too long, I'm glad to be back...
майстри фотожопу, зробіть щось хороше із цими фотками. наприклад можна зробити чб чи сепію і розмити тло, типу шоб фокус був на мені, а позаду все в розфокусі. Ну бо я крутий, а фон лажовий. з мене сімпи і лаффки.
В мене є нові класні шузи! Ахуєнні! Це круто, бо старі зносились в гавно.
Ще мій аккаунт на хуторі чомусь видалився, або його видалили, хз, хоча якщо чесно я трохи і так був ним розчарований... Клон Хабри по дизайну та і поки схоже він не набрав того розмаху, люди там не надто активні, він теж частенько не відкривається - технічні проблеми, може це питання часу, але в мене зараз немає бажання туди переходити остаточно.
Ще. Я подивився один з найбажаніших мною фільмів - "Мийники автомобілів". Нарешті. Я шукав цей фільм років з 4, його не було ніде, я знаходив якісь посилання, де замість фільму був архів з "відправте смс...", я писав на форумі інтера, який його показував колись, я писав на студію Довженка, я ходив на Петрівку, я навіть якимось чином вийшов на диктора з каналу ентер-фільм, який сказав що має фільм на Бетакамі, але переганяти його в комп не збирається... Я вже втратив надію, аж як мені написав якийсь чувак, якому я колись писав про те, чи не знає він де скачати цей шедевр українського кінематографу. І він дав мені посилання. Я радів як дитина хвилин з 4-5). А потім виявилось що фільм вже давно гуляє по українському трекеру, гуртом, берлога.нет...
Щойно закінчив перегляд цього чудового фільму і я вражений. Може це ностальгія, бо я бачив фільм востаннє ще років 10 тому. Зараз помічається дуже сильно слабка акторська гра, адже ролі виконували не професіонали, а звичайні діти, також деяка примітивність в сюжетних ходах і банальність та очевидність мізансцен... Але в фільму є те, що присутнє далеко не в кожному фільмі, навіть з більшим бюджетом і знятому десь в Голівуді чи деінде... В фільмі присутня атмосфера. Атмосфера Києва 2000 року, атмосфера підліткового віку. Я ковтав кожну хвилину і хотів, щоби фільм тривав якомога довше. І незважаючи на те, що тривалість стрічки не є великою, я отримав незвичайне задоволення від перегляду. Тепер ніколи його не стру і буду час від часу проглядати. Ось вам посилання, доречі: КАЧАТИ ТУТ ДИВИТИСЬ ВСІМ!!!!!
Хотів кліп кинути вам тут відяхою, а доведеться посиланням, бо ХБ, знов яомусь тупить і не хоче вставляти відео в пост, хм... КРУТИЙ КЛІП З ЧЕРВОНИМИ ШУЗАМИ
Сиджу на роботі і п'ю пиво. Ну хіба це не чудово? За що люблю своє нове місце роботи то це за те, що тут у всіх абсолютно вільні погляди на все це. Можна бухати, головне якісно робити свою роботу. Тут досить комфортно, хоч я ще не на всі стовідсотків освоївся, але тут добре, а так як зараз Коржик на сесії, мені немає до кого спішити тут можна сидіти хоч весь час... Тільки спати треба вдома. А взагалі сьогодні я на вечірньому ефірі нашої політичної програми. Гість в студії повинен бути один, студія вже підготована тож роботи буде мінімум. А взагалі я хронічно невиспаний. То якась біда, рятують тільки вихідні...
Чому в нас люди такі неадеквати і так дико реагують на камеру? Кожен мудак думає що зараз от він запхає своє єбало в кадр і завтра стане телезіркою... Це трохи напрягає.
Я давно нічого путнього не дивився, бо все якось немає часу. А список поповнюється... А ще я нічого не читав. Вже кілька місяців не можу дочитати розпіареного, але втім всеодно класного "Чорного ворона". А ще на поличці лежить Іздрик. А також я давно нічого не писав, зараз в принципі є можливість зняти щось, є нагода взяти більш менш нормальну апаратуру безкоштовно, але нема натхнення. Навіть немає натхнення зняти по тих сценаріях, які вже готові... Взагалі давненько вже мучить творча криза. Мабуть через зайнятість роботою, а може просто я тупий бездар.
Потрібна робота в Києві. В липні планую перебиратись. Але всі роботодавці чомусь мене ігнорують... Чи то через трохи "не ту" спеціальність по диплому, чи через те що поки не закінчив навчання, чи то через те, що я надто молодий... У всіх в вимогах написано від 25, ну на крайняк від 23. Що вирішують ці два-чотири роки?
А ще в мене з'явилась ідея вступити до теребовлянського вищого училища культури на режисуру театральних вистав. Там, кажуть, всього 700 гривень на рік оплата. Це єдина режисура яку я собі можу дозволити. Карпенко-Карий так і залишиться нездійсненною мрією.
Шалено хочеться шоб звідкись взялось багато грошей, машину, квартиру, свій бізнес. Ще хочу толкові шузи, пару майок чи кофтинок. І хочу в Київ (думаю на кінець квітня десь, або початок травня я туди доберусь).
Доречі я хз чи то пиво подіяло, чи ще щось, але цей пост написався несподівано легко, а раніш я щось рожав і нічого не виходило - видаляв і забивав. Якесь таке...
Чесно кажучи я не великий любитель днів народження, хіба моїх найближчих друзів та й то якось... Мабуть то мізантропічні та антисоціальні сторони моєї натури проявляють себе. Я взагалі свята по календарі не люблю. Підозрюю через років так 10 я взагалі перестану їх святкувати. Але пост не про то.
От дивіться, що таке день народження? Винуватець свята ставить поляну, тратить на це бабки. Це типу вважається така собі гостинність, мовляв от мені стукнуло n років і я вас всіх люблю, приходьте до мене бухати ніби як на халяву, бо він же "проставляється". В той же момент імениннику треба дарувати подарунок, ну або можна подарувати гроші, цим ти ніби показуєш ось як я тебе люблю-поважаю, тримай. Тобто фактично, відкинувши все лишнє, ти ніби купуєш собі випивку, їжу, ну там ще щось що входить в програму святкування за подарунок чи гроші. Яка ж тут нах гостинність і яка нах любов-повага?!?! Суто комерційні, ринкові відносини. Можливо простіше просто зібратись і не запарюватись складними обмінами, а просто щоб кожен собі сам щось замовив на ту суму яку планував витратити на подарунок (всерівно подарунки найчастіше тупі й непотрібні). В цьому плані значно приємніші звичайні посиденьки чи випадкові зустрічі, коли немає ніякого фальшу, коли ти дійсно гостинно зустрічаєш справжніх друзів, не чекаєш від них подарунків. І подарунки більш цінні спонтанні, коли без приводу, без очікування "проставляння", від щирого серця.
А ще день народження це коли про тебе раптово згадують вконтакті ті з ким не знайомий чи знайомий надто віддалено і закидують тебе "щирими" побажаннями. Саме тому я ніде не вказую дату народження, кому треба - і так знає (треба ще з фейсбуку видалити дату). Це якийсь парад лицемірства.
Але це все соціум, звичаї...
Ви часто запрошуєте друзів просто так? І чи часто даруєте просто так подарунки, без приводу?
Як зараз з роботою в КиЙОві? Є, нема? Як краще шукати, бо зараз юзаю тільки інтернет, але думаю, що повинні бути ще способи? Як ставляться до працівників з інших міст? Вік має велике значення? Які середні зарплати? Може тут з хбшніків є якісь роботодавці?
Сфери які цікавлять: реклама, PR, телебачення, відео продакшн-студії, кіно (якщо на цьому можна заробляти))). На крайняк можна щось і по спеціальності: фінанси. Але то якщо зарплата хороша, бо не люблю я свою спеціальність ту шо по диплому.
Останнім часом не вдавалось нікуди вибратись. Через роботу, через погоду та і якісь інші фактори... Зима чогось затягувалась, мерзлота, шмарклі в носі, грязюка на вулицях. Але тепер стає тепліше. Вчора був чудовий вечір з Gu Ivanka друзями, пивом і перемогою Динамо. Давно не збирались отак. І Сьомін просто красень! І Динамо - ну просто всі молодці.
А ще нарешті настають довгоочікувані вихідні. На минулих я працював. Зараз взагалі доволі багато роботи, але це дуже добре - це дає змогу відчувати себе корисним і важливим. До того ж я люблю свою теперішню роботу.
А сьогодні був чудовий вечір. Ми з Gu Ivanka зустрілись з kykysia, котра зараз в файному місті і пішли трохи гуляти центром, побували на острівку в парку Шевченка і ще в якихось місцях. Говорили про Тернопіль, Київ, Бучач, затишні кафешки і дизайн квартир і ще багато про що. Коли померзли - почовгали грітись в Козу, де зайняли шикарний столик з диваном і двома шикаааарними кріслами-подушками-мішками. Дуже класно поспілкувались і приємно провели вечір, відкрив для себе ще одну хорошу людину з ХБ))). Кльово.
Завтра сон до обіду, відпочинок і релакс.
Доречі ті крісла звуться правильно - Bean Bag. І тепер я їх хочу собі в хату.
ХБ бойкот, ми в жопє - жж, вконтакт, твітер ітд. Шо за фігня?! Та нє, Малєнко і Бродський звичайно рєдіски, але це ж не причина! ХБ став унилий - так, але хіба Малєнко чи Бродський забороняв комусь писати цікаві і захопливі креативи, роздуми, відгуки чи просто літдібри, класні фотки чи зрештою прикольну копіпасту? Думаю ні. І я погоджуюсь іноді технічні трабли бісили, в мене самого кілька разів вилітали великі пости через якісь глюки, але я думаю корінь зла не в тому. Всі кого я полюбляв читати або перестали писати (набридло, нема натхнення, не цікаво... бойкот тут явно не на першому місці), або скотились в... м'яко кажучи щось інше. Зникла атмосфера яка була зимою 2009, коли я сюди потрапив та і весь 2009 мабуть. Тут була така крута тусовка творчих, цікавих людей. Я сам писав в блог натхненно, з більшим задоволенням, а зараз мені це вже не так в кайф. Так от до чого я це все: мені Малєнко не кум і не брат і взагалі не родич, але помоєму це не зовсім правильно звинуватити у всьому нову адміністрацію. Якою б вона не була - це всього лише декілька людей - основну погоду тут роблять саме блогери - ми з вами. І між іншим я не маю твітера, не юзаю свій жжшний аккаунт, бо мені там не затишно, мета теж не зручна, а фейсбук і вконтакт це зовсім не те, до того ж щодо Хайблоггера в мене сформувалась звичка, це хороше місце щоб записати якісь думки чи враження. До того ж цими срачами ми точно не підвищимо рейтинг сервісу в очах новачків, а серед них теж можуть бути цікаві блогери. Тому я не буду бойкотувати.
Офіційне працевлаштування має велике значення? Якщо доводиться обирати між таким собі місцем роботи з меншою зарплатнею, але офіційно з записом в трудову книжку і кращим місцем роботи з кращою зарплатнею, але неофіційно - що обрати? Чи беруть в серйоз до уваги працедавці в столиці неофіційний досвід роботи, чи для них важливий лише той що записаний у вашій трудовій? Проконсультуйте будь-ласка, для мене це важливо і причому в найменші строки!!!
І прорекомендуйте будь-ласка, аби запис побачило найбільше людей.
Мені завжди було цікаво дивитись фільми про війну, але тільки такі в яких відкидається ідеологічність військ країни, яка це кіно знімала, надмірне роздування фальшивих героїв для патріотичного виховання покоління і таке інше. Це все немає нічого спільного з реальністю (мабуть, бо я ж не був на справжній війні). Мені подобались фільми, які б показували війну з середини, справжні психологічні переживання, емоції простих вояків, їхні розмови в вільний час, їхній побут. Суцільнометалева оболонка це фільм другого типу. Такого як мені подобається.
Отже фільм про війну, про життя і смерть. Як багато вже було знято і як багато ще буде знято на цю тему. Але фільм приніс дещо нове в жанр, можливо задав моду, я не знаю чи було щось подібне до "..оболонки", але після того персонажів Кубріка калькували не раз (згадаємо прапорщика з 9 роти, якого зіграв Порєчєнков - професійний актор, а Р. Лі Ермі, що виконав роль сержанта Хартмана, не мав досвіду і не був професійним актором. Але хто був більш переконливим питання не постає)...
Фільм часто розділяють на дві частини: перша це підготовка молодих американських хлопчаків в навчальному корпусі Морської піхоти США. Друга - безпосередньо бойові дії у В'єтнамі. Найколоритніший персонаж
"Я ВЖЕ по вуха в лайні!"
Ти вже по вуха в лайні, якщо ти фізично не розвинений та дещо розумово відсталий товстун, який опинився в рядах морської піхоти. Тому, що за твої невдачі відповідаєш не ти, а ціла твоя рота. І тобі слід боятись не командира, яким би суворим він не був, а в першу чергу своїх "побратимів", які при нагоді поб'ють тебе шматками мила загорнутими в простирадло. І в такій ситуації ти або мужнієш і стаєш беземоційною твариною, готовою вбивати, або ламаєшся і стаєш суіцидальним психом. Рядовий Гомер Купа зламався. Він пройшов через вогонь і воду, витримав всі невдачі, навчився олати перешкоди і вправно стріляти, навчився ходити строєм і таки став справжнім піхотинцем, а потім зламався. Варто додати, що Вінсент Донофріо (Купа) перед зйомками набрав, на хвилинку, 32 кілограми жирової, не м'язової маси. А ви б пішли на такі жертви?
"Ваша рушниця всього навсього - інструмент. Вбиває тверде серце."
Це, мабуть, одна з небагатьох реплік сержанта Хартмана, де немає слів "лайно, херня, мерзотники, блювота...." та слів менш цензурних. Харман - безсумнівно найяскравіший, найепічніший персонаж, який з часом став просто хрестоматійним образом середньостатистичного американського сержанта і був використаний... де тільки не був використаний. На щастя тут цей образ не був приправлений шмарклями, типу: "я тільки на службі такий поганий, а в житті я квіти збираю і плачу від мильних опер", як це часто робиться з схожими персонажами. Завдання Хартмана - вбити в серцях і головах своїх підопічних відчуття чи думки, що можуть завадити їм успішно виконами свою військову місію, тобто, простіше кажучи, перетворити їх в холоднокровних вбивць. Методи в нього цікаві і мальовничі - від словесного приниження та психологічного тиску і до фізичних покарань, в цьому ви і самі переконаєтесь переглянувши фільм.
"Я хотів побачити екзотичний В'єтнам... перлину південної Азії. Я хотів зустріти цікавих та захоплюючих людей древньої культури... і вбити їх."
Друга частина це вже війна. Дивна війна, де самі вояки не розуміють навіщо все це їм і взагалі, що вони тут роблять. Жартівник - герой, від імені якого йде розповідь, працює військовим журналістом. Хто такі військові журналісти? Це Піар-менеджери Міністерств оборони. Якщо звичайний журналіст прагне висвітлити події об'єктивно і без емоційного забарвлення чи патріотичних нахилів, то військовий журналіст повинен створити бравий образ вояка своєї країни, його позитивний імідж, вселити віру в перемогу. Переважно вони вселяють цю віру в своїх же солдатів, бо цивільні всеодно тих газет не читають. Жартівник знаходиться у внутрішньому конфлікті, адже насправді він бачить одне, а писати доводить про інше. Саме тому він і носить значок з символом миру та в той же час на його касці написано: Природжений вбивця. Дуальність людини.
"Коли ми повернемось додому, нам невистачатиме тих кого можна підстрелити."
Цікава думка. Що робитимуть ветерани, натреновані машини для вбивства з таким професійним вишколом хартманів і таким безцінним досвідом, який дав їм В'єтнам? Чи може така людина, як наприклад один з героїв Тварина, чи кулеметник з вертольота адаптуватись до мирного життя? Чи їм пряма дорога в кіллерське ремесло? Над цим нажаль ніхто не задумувався...
Висновок. Режисерська робота на висоті, фільм проходить на одному диханні, місцями вражає, місцями викликає огиду. Взагалі фільм в мене особисто зпровокував дуже різні емоції від сміху до жалю чи навіть страху (так, страху, іноді ставлячи себе на місце вояків відчуваєш саме страх). Сценарій чудовий, я вже витягнув кілька хороших цитат, але не семнівайтесь там їх ще багато, можна скласти збірку афоризмів. Актори так і не стали зірками першої величини і це для більшості і є та єдина Велика роль. Але мені здається всі до одного виглядали дуже органічно, по-справжньому, ніхто не перегравав і ніхто не був непереконливим. Додам що вже згаданий мною вище Р. Лі Ермі не є професійним актором, він фактично грав самого себе, тому що сам прослужив немало в рядах збройних сил США. особисто мені він дуже сильно нагадав одного полковника з мого реального життя, який керував нами на військовій кафедрі...
"Суцільнометалева оболонка" - правдивий фільм про війну, про те що кожен хоче жити і ніхто не хоче вмерти. Чудове творіння майстра кінематографу, достойне називатись шедевром.
Висказались 10
burningspirit в друзья